Навіщо Фірташ підіграє Тимошенко і Кремлю?

 

Навіщо Фірташ підіграє Тимошенко і Кремлю?

Газета по-львівськи



 

Одкровення українського олігарха Дмитра Фірташа у Віденському суді вразили довколаполітичну громадськість. Мовляв, який жах, що доля президентських виборів вирішується за лаштунками, а не народним волевиявленням.

Насправді, хіба що ідіоти й циніки знайшли якісь одкровення в словах Фірташа. Перші відкрили для себе Всесвіт, бо ідіоти. Циніки стрепенулися тому, що це прекрасний привід обіграти тему в своїх інтересах. Власне кажучи, сама подача з Відня є ні що інше, як хід, логіка якого спрямована на формування потрібної політичної конфігурації в Україні.

Розгляньмо цю ситуацію детально.

Фірташ каже, що він зустрічався у Відні з Порошенком, щоби не допустити до влади Тимошенко. «Кошмар! Кошмар!» – заволала демократична громадськість. «Президент мусить пояснити змову з Фірташем», – пише на своїй сторінці в Facebook Борис Філатов й іже з ним. Фанати Тимошенко погнали хвилю по соцмережах: «Олігархи змовилися, щоби не допустити Тимошенко до влади», а далі сакраментальне і давно добряче обридле: «Тільки Юля врятує Україну!».

Дорога демократична громадськосте, озирніться довкола, згадайте недовгу історію Другої Української республіки і, можливо, ви побачите чимало цікавого, що зруйнує ваші ілюзорні уявлення про нашу державу. Отже, короткий екскурс у новітню історію України:

Леонід Кравчук прийшов до влади в результаті змови партноменклатури УРСР, яка побачила в розвалі СРСР шанс легітимізувати контроль над економічними активами, які де-факто були в її управлінні.

Леонід Кучма прийшов до влади в результаті змови «червоних директорів», які побачили в ньому шанс стабілізувати ситуацію в країні і ... зберегти контроль над отриманими активами.

Леонід Кучма другого терміну залишився при владі в результаті змови з олігархами, яких він створив на противагу «червоним директорам», аби перезапустити економіку і з’ясувати питання контролю над активами. Заради перемоги він змовився з націонал-демократами, поміняв електоральне поле і прийшов до перемоги, втягнувши в свою команду одну з ключових фігур опозиційної «канівської четвірки» Євгена Марчука, тобто… змовившись з ним!

Віктор Ющенко прийшов до влади в результаті змови частини олігархів за зовнішньої підтримки Заходу. В ході торгів з іншою частиною олігархів, яка підтримувала Януковича, було досягнуто компромісу у формі усунення сильного інституту президента. Це дало олігархам щасливо «пожирувати» до 2008 року, а деяким і понині.

Віктор Янукович прийшов до влади в результаті змови однієї частини олігархів проти іншої частини олігархів, яка підтримувала Тимошенко. При цьому за тією та іншою фігурами стояв Путін, а боротьба точилася за доступ до бюджетних потоків, які в умовах падіння зовнішніх ринків гарантували сите і безбідне життя.

Петро Порошенко прийшов до влади в результаті (ледве стримуюся, щоб не загиготіти) змови олігархів проти Януковича, яка була підкріплена змовою зовнішніх гравців, що опинилися в ситуації конфлікту за одну з ключових країн Східної Європи, і які бачили в Порошенкові компромісну фігуру, як і українські олігархи, які прагнули не втратити в умовах революційної гарячки нажите «непосильною» працею.

Як ви легко помітили, ключове слово тут – «змова».

Кілька років тому один мій товариш сказав: «Юро, у політичній грі завжди роби ставку на еліти, а не на народ». Мене це «покоробило», але через роки можна сказати, що він мав рацію.

Розгляньмо типову ситуацію – українці обирають президента.

Для того, щоби зробити вибір, ви мусите мати уявлення про предмет, в даному разі, про людину, яка має управляти іншими, тобто народом, тобто НАМИ. Звідки середньостатистичний українець отримує інформацію? Соціологія дає точну відповідь – понад 80% українців як основне джерело інформації про зовнішній світ використовують телевізор. При цьому всі ключові канали належать олігархам, які послуговуються ними для того, щоб насаджувати в свідомість українців «правильні» уявлення про світ.

«Плюси» олігарха Коломойського розповідають, який поганий олігарх Єремєєв і наскільки боягузливий президент Порошенко, а ICTV, СТБ і «Новий канал» Пінчука опускають Коломойського, який розігріває тему зі справою Гонгадзе; 24 канал Садового опускає Порошенка, бо Садовий хоче стати президентом; «5 канал» Порошенка опускає Садового і Коломойського; «Інтер» Льовочкіна-Фірташа опускає всіх узагалі, щоби підняти позиції «Опозиційного блоку» разом із 112 каналом, який типу найбільш об’єктивний канал, створений на гроші Захарченка і Ко.

При цьому середньостатистичний українець занадто важко працює, дуже зайнятий або просто дурний, щоб одночасно дивитися за всіма олігархічними каналами, не кажучи вже про те, щоб кілька годин на день витрачати на перелопачування інтернету, щоби, зіставивши інформацію, намацати солодке вим’я істини. Крім того, більшість українців занадто залежать від своїх начальників, тому дуже часто вони голосують так, як вимагають інтереси начальників. А ще багато українців звикли продавати свої голоси на виборах, тому що знають, що їх все одно обдурять (звичайно, обдурять, адже як поставлена «робота з інформацією» ми вже розглянули вище), тому воліють маленьку 200-гривневу синицю в руках, ніж обіцянки жирного журавля в небі фантастичних передвиборчих обіцянок.

То що ж дивного в тому, що людина, яка дивиться (читає) ЗМІ, котрі належать олігархам, вірить політичній картинці, яка мотивує його вибір на президентських й інших виборах, щоби потім щиро дивуватися і обурюватися, що олігархи визначають її (простої і чесної людини) вибір.

Звідси запитання: чому ви обурюєтеся інформацією про змову між Порошенком і Фірташем (або когось там ще з кимось там ще), якщо вам це розповіли через олігархічні ЗМІ, розповіли самі олігархи (!) і вже точно зробили це не для того, аби вам стало легше жити. Спровокувати ваші реакції для них, – це як викликати слиновиділення у собак Павлова. І, якщо вас намагаються «пробити» на яку-небудь емоційну реакцію, то, очевидно, що це роблять, виходячи зі свого інтересу, щоби ваші реакції реалізували його максимально.

Тепер подивімося на ситуацію з точки зору людини, яка вирішила стати президентом. Нехай це буде Петро Порошенко навесні 2014 року.

Для того, щоби стати президентом, ви маєте домовитися з тими, хто визначає параметри політичної і економічної систем країни. І це точно не народ, який розділений на різні групи, що мають різні інтереси. Крім того, ці групи неструктуровані і конфліктують між собою, по суті перебуваючи під зовнішнім управлінням олігархів, для яких вони є донорами і ресурсом в їхній грі. Враховуючи, що Україна дуже залежить від зовнішніх ринків, кредиторів, сировини, то визначальною є позиція зовнішніх гравців, що мають тут свій інтерес.

Що робив Петро Олексійович взимку 2013-2014 року? Він активно вояжував по Європі та США, намагаючись заручитися їхньою підтримкою. На початку лютого 2014-го щодо нього вже цілком вимальовувався консенсус. Подивіться на фото, зроблене 1 лютого 2014. На ньому чітко видно, ху із ху буде протягом найближчого року в Україні.

Потому був розстріл Майдану і втеча Януковича, після якого в країні починаються торги за президентський пост на тлі анексії Криму і розгойдування Донбасу Путіним. На цьому етапі ключовою є підтримка з боку олігархів, перед якими стоїть складний, але відносно вузький вибір. З одного боку, є Порошенко, який виглядає узгодженої фігурою з боку Заходу і цілком компромісною для Росії. З іншого боку, є Тимошенко, яка тільки-но вийшла з в'язниці і хоче взяти реванш за безцільно витрачені на Качанівку роки. Якщо ви Ахметов, Фірташ, Коломойський або хтось ще з колишніх «регіоналів», то на кого ви зробите ставку? Звичайно ж, ви зробите ставку на того, хто більше схильний до компромісів, які залишають вам простір для маневру. І хто ж це? Еврика! Еврика! Це, звичайно ж, не Юлія Тимошенко, чиї амбіції всі могли оцінити у 2007-2009 рр. Тому ви вибираєте Порошенка і намагаєтеся домовитися з ним з приводу того, що вас найбільше турбує – гарантій недоторканності вашої власності та умов плати за такі гарантії. Так фіксується «постмайданний олігархічний консенсус» або змова, яка визначила параметри відносин між олігархами після президентських виборів. Цей новий баланс сил детермінував лояльність олігархів до Порошенка, відповідну медійну та організаційну підтримку, які не залишили жодних шансів для Тимошенко. І можете не сумніватися, що якби ЮВТ мала змогу укласти з олігархами таку саму угоду, то вона її б здійснила. Це неможливо?! Ну, чому ж .... Точно так само, як Тимошенко була не проти створити широку коаліцію БЮТ з «Партією регіонів» у 2008 році, ледь не перетворивши Україну на парламентську республіку. Ой, вибачте, ви вже забули, що таке було.

Утім, йдеться не про те, що Тимошенко «погана», а Порошенко «хороший». А про те, що параметри політичної системи такі, що вона не може функціонувати без елітних змов, оскільки тільки олігархи є більш-менш повноцінними суб'єктами політичної гри плюс зовнішні гравці, які також є повноправними гравцями української політики. Саме тому вони понасичували своїми фігурами українську політику. США послідовно ввели у владу Яценюка, щоби сьогодні в ньому розчаруватися, і намагаються зараз вивести на перший план Наталію Яресько. Точно так само Росія має афілійованих гравців на кшталт Добкіна, якого ростили як заміну колишньої когорти проросійських діячів. І який, до речі, також не виправдав надій. Таких персон в українській політиці десятки, і вони функціонують в рамках того або іншого балансу сил.

Протягом року цей баланс сил змінився, і ті олігархічні фігури, що допомогли Порошенкові прийти до влади навесні 2014-го, сьогодні стають його ворогами, а ті, хто були ворогами рік тому, сьогодні рвуться у союзники.

Саме тому в другій половині березня між Порошенком і Коломойським почався конфлікт, який ледь не закінчився стріляниною. Цей конфлікт зупинили американці, яким абсолютно не потрібен хаос у Києві, який вони і так намагаються утримати на плаву. Як можуть. Точно з тієї самої причини досі не розвалилася коаліція Порошенка і Яценюка. Також почалася боротьба між Порошенком і Ахметовим в кінці квітня. Ресурси економіки вичерпані, еліти не зробили нічого, щоб з’явилися нові, тому що вони вміють тільки ділити те, що є. Тому біля столу залишаються найсильніші. А ті, кого відсунули або намагаються відсунути, створюють коаліції, аби повернути своє місце.

Саме в цьому ключі потрібно розглядати заяву Фірташа.

Подумайте на рівні логіки, що є «щирі заяви» олігарха, який піднявся на газових контрактах з Москвою, про те, що він зробив все, аби зупинити проамериканського кандидата Тимошенко в 2010-2014 рр. Це він каже в Австрії, яка є офшорною зоною КДБ-ФСБ ще з 80-х років, і чиє керівництво радить Україні йти на поступки Москві.

Не менш важливо, що американці явно тягнули за вуха Яценюка, а не Тимошенко, яка, до речі, відкрила Арсенію Петровичу дорогу в той момент, коли її посадив Янукович, якому Вашингтон не дуже-то і перешкоджав зробити цей начебто не дуже адекватний крок. Також важливо, що Меркель і Путін неодноразово наполегливо вимагали від Януковича звільнити «проамериканську» (за версією Фірташа) Тимошенко. А Меркель так наполягала на цьому, що навіть ввела дану вимогу як одну з ключових під час підготовки до підписання Угоди по Євроасоціацією України з ЄС на саміті у Вільнюсі. А це сформувало той вектор напруги в 2013 році, який всім відомо чим закінчився.

Крім того, американці цілком підтримали Порошенка вже в лютому 2014 року, і це було вже чітко видно тоді, як я писав вище, коли Керрі міцно тиснув руку Петру Олексійовичу на тлі розгублених Кличка і Яценюка, які й самі не вірили, що Янукович програє…

Також американці чогось не поспішають допомагати сколотити Тимошенко нову «проамериканську коаліцію», замінивши збанкрутілого Яценюка. При цьому Юлія Володимирівна дуже старається і хоче змістити Арсенія Петровича, але замість того, щоб підтримати «проамериканського політика», американці заганяють в стійло Коломойського, коли той поліз на прямий конфлікт з Порошенком, і стусанами зберігають коаліцію Порошенка та Яценюка, яка вже давно розвалилася ще в березні без їх активного втручання. Можливо, у них немає довіри до Тимошенко, а, може, вона не така «проамериканська», як це акцентував Фірташ у Відні.

Резюме: Газові схеми створюються не фантазерами, а прагматиками. Фірташ казав у Відні як прагматик. Якщо ви приймаєте це за базову установку, то відповідайте на питання, в чому вигода Фірташа у формуванні такого дискурсу. Реконструюйте мотиви, а не йдіть на поводу риторики, яка в політиці, найчастіше, є лише камуфляжем реальних інтересів.

Дмитро Фірташ не хоче потрапити під суд США, тому «чесно» розповідає про те, як він завалив кар'єру проамериканського політика Тимошенко, яку США не поспішають підтримати і взагалі, допомогли маргіналізувати за допомогою Яценюка, який потім ще й переметнувся в протилежний табір Турчинова. Якби Фірташ не хотів, щоби ці слова почули публічно, то він цілком міг вчинити, як Кличко, який дав свідчення по скайпу в закритому режимі, посилаючись на політичну обстановку в країні. Однак, все вказує на те, що Фірташу було потрібно, щоби його дуже добре почули в Україні. Тому що його свідчення формують необхідний дискурс, який формує вдалі умови.

Тому слова Фірташа виглядають радше компліментом Тимошенко, аудиторія якої шаленіє від «змови олігархів». «Фірташгейт» тут-таки використовують у Коломойського, якого тільки-но «замирили» з Порошенком американці. Хоча, як показав конфлікт Генштабу України з «Правим сектором», це перемир'я дуже і дуже відносне. Тому логічно, що Борис Філатов вимагає від Порошенка негайно пояснити публіці, що означають слова Фірташа.

Паралельно Тимошенко вперше за довгі місяці з'являється на «Інтері», що формально належить Сергію Льовочкіну. Останній також їздив до Відня і давав свідчення про те, який хороший дядечко Дмитро Фірташ, і чому він буде ще корисний у справі будівництва європейської демократії в Україні. Прикольно ж як виходить – непримиренні вороги дають ефір своєму найнебезпечнішому конкурентові. Напевно, через людинолюбство і щоб демократичність було видно. З боку Тимошенко теж дивна позиція – Порошенкові домовлятися з Фірташем і Льовочкіним не можна, а їй їхній телеканал використовувати можна :).

Ще паралельно добре видно, як «Радикальна партія» Ляшка, яку свого часу вирощував все той-таки Льовочкін, точно так само, як Кличка вирощував Фірташ в рамках таємної боротьби з Януковичем (хоча Льовочкіну прикро буде, адже і він Кличка теж вирощував) в унісон з Тимошенко грає на розкачку коаліції в Раді в березні-квітні. При цьому Ляшко їздить на мітинги Коломойського в Дніпропетровськ, коли того відправив у відставку Порошенко. А ще влітку 2014 Коломойський і Ляшко брудно лаялися через соцмережі і по телефону...

Загалом, здається мені, панове, як і навесні 2014 року, вимальовується черговий «фантастичний» олігархічний альянс між «заклятими друзями», які восени будуть цілуватися в ясна.

PS: Дехто запитає, мовляв, а де ж народ? А поки народ не структурований в альтернативні політичні сили, які охоплюють різні соціальні групи своїми організаційними структурами, поки немає альтернативних медійних каналів комунікації і бажання щодня з’ясовувати суть процесів, то народ буде об'єктом маніпуляцій ліпше організованих, мотивованих і збройних суб’єктів, що керуватимуть ним за допомогою пропаганди й істерики.

P.P.S.: А де тут Путін? А ви подумайте, з ким із зазначених персонажів мав стосунки Путін, на яких інтересах базувалися ці відносини, і як ці інтереси можуть бути досягнуті за умова, коли виникне нова політична конфігурація в Україні…

 

Джерело: http://hvylya.net

 



Создан 18 мая 2015