ДИРЕКТОР ЗГРАЇ

 

ДИРЕКТОР ЗГРАЇ

Газета по-львівськи



«На килимі в начальства» опиняються не лише люди, а й тварини. Ватажки вовчих зграй принижують 
своїх «підданих», риби низько вклоняються головному забіяці, а мама-свинка запроваджує 
авторитаризм у свинарнику.

Вовчі закони: принизити, а потім винагородити

Найдужчий вовк у зграї стає ватажком. Правити йому допомагає вовчиця: найчастіше важливі 
рішення залишаються саме за нею. Утім, безпосередньо вона не командує – просто подає приклад.
Головне завдання ватажка – забезпечити благополуччя зграї. Якщо хтось із підопічних занедужав 
і не може сам добувати їжу, його обов’язково нагодують. Але спершу бідоласі доведеться 
витримати малоприємний ритуал: на очах у цілої зграї випросити у ватажка їжу. Зазвичай при 
цьому вовки згинають спину, прищулюють вуха, розтягують губи в «посмішці» й на напівзігнутих 
ногах – до «власть імущого». А той із поважним виглядом роздає «дари». Інакше у вовчій зграї 
не можна: без поклоніння авторитет ватажка похитнеться.

Лев – голова, левиця – шия

Мало хто знає, що сильні та грізні леви майже не пристосовані до полювання. Через надмірну 
повільність вони не можуть наздогнати жертву. До того ж, пишна грива робить свого власника 
занадто помітним для потенційної здобичі. Тому обов’язок здобувати їжу лягає на левиць. А от 
охороною дитинчат і цілого роду займаються «чоловіки».
Конкуренції царі звірів не терплять: як тільки їхні власні сини досягають трьох років, їм 
доводиться залишити прайд.
Незважаючи на те, що дорослий самець – найдужчий у прайді, він не має незаперечного авторитету.
 Коли йти на полювання, на яку територію перейти в пошуках здобичі – все це вирішують самки. 
Та навіть вони не вміють діяти спільно. Тож прайд – це радше група сильних особистостей, які 
так і не стали єдиною командою.
«Свиномама» – на чолі всієї колони

Свинями дуже часто керує «дама». Якщо придивитися до загону з пацями, видно, що першою завжди
 подає голос свиноматка, а вже потому – поросята і кабан. До їжі свинка теж підходить перша.

Три голоси за павіана

Найвідповідальніші вожді – мавпи павіани. За своїх родичів вони готові померти, не вагаючись 
ані секунди. Якщо на одну з мавп напав леопард, усі інші на нього накидаються, хапають за лапи,
 хвіст – поки хижак, жахнувшись, утече.
Ватажок зграї горил розподіляє місця для сну та відпочинку, вибирає самку і першим споживає 
їжу. Поки він не наїсться, ніхто не має права доторкнутися до їжі. Наївся ватажок – до їжі 
наближаються його найближчі фаворитки, потому самки з дитинчатами. Ватажок керує групою за 
допомогою простих жестів і звуків. Але варто лідерові занедужати, як його відразу усувають із
посади. Особливо для мавп важлива наявність зубів: утрата навіть одного ікла – вже причина для
 відставки.
Не даремно кажуть, що люди походять від мавп. Часом виникає думка, що не так вже й далеко від
 них удалося втекти: коли макаки або гамадрили борються за право командувати, вони обов’язково
 шукають підтримки двох-трьох сильних особин зі зграї. «Кандидат» на роль «шефа» спочатку 
підлещується до можливої «групи підтримки», приносить їй щось смачне. Так триває певний час. 
Поступово зароджується дружба. У потрібний момент далекоглядна мавпа попросить у друзів 
підтримки. Якщо знадобиться, всі разом вони зможуть захистити «трон» силою. Та найчастіше 
примати приходять до влади шляхом мирного «голосування». Мавпа, котра почувається лідером, 
просто починає командувати.

Гусак на посаді в.о. начальника

У птахів часто бувають ситуативні ватажки. Приміром, коли над Україною із заходу летять гуси в 
ямало-ненецьку тундру. У зграї обов’язково є хтось зі «старих», котрий уже не раз долав цей 
шлях. Якщо десь за горбком причаївся мисливець, старий гусак неодмінно згадає, що колись він 
бачив такі самі горбки, а потому були постріли, які вбили його братів. І уважний птах зчиняє 
переполох. Уся зграя різко йде в небо, залишаючи мисливця ні з чим. Наступного року вже всі 
учасники табуна будуть пам’ятати про загрозливі пагорби.

У кого шефиня – кобила?..

У кожному табуні є жеребець-лідер. Побачивши якогось підозрілого суб’єкта, котрий наближається,
він вискакує йому напереріз, вигинає шию і показує зуби. Якщо не заб’є копитом, то покусає точно
 – ще й сильно... Кінь, що почувається на силі, легко може атакувати навіть машину.
Коли трапляються якісь непередбачені загрозливі ситуації, наприклад, сильний буран, владу бере
на себе сама найстарша кобила з табуна. Жеребець їй не суперечить: він знає, що у «старійшини» 
більше досвіду, ніж у нього. Кобилиця частіше відлучалася від своєї групи, йшла на інші 
території, коли народжувала дитинчат; можливо, змінила кілька «родин» – тому вона знає, як 
зарадити багатьом лихам. «Шефиня» авторитетно захропе і поведе за собою цілий табун.

Рибки кланяються «в ноги»

«Начальники» є й у деяких риб. Знову ж таки це – найбільш нахабні та сильні особини. Наприклад, 
серед мешканців тропічних водойм – Даніо Деваріо та Даніо Малабарського – завжди вирізняється 
ватажок. Оскільки ці риби харчуються на поверхні води, то він першим вискакує і хапає найкращий 
корм. Якщо хтось наважується йому перешкодити, то дослівно дістає по морді. Щоби не 
підставлятися під удари, слабкі рибки опускають голову вниз – хто на 20 градусів, хто на 45... 
Немовби вклоняються йому. Командування у риб може бути не тільки силовим, але й на рівні 
хімічних сигналів. Якщо одна зграйка пливе і потрапляє в небезпеку, то члени цієї групки 
виділяють особливий слиз. Коли наступна зграя риб припливає сюди, то відчуває особливий «запах 
страху» і швиденько «дряпає» якомога далі. Такі сигнали можуть бути і внутрігруповими.

Експерт
Типовий ватажок – це «хлопець із підворіття»

Сергій ЛОПАРЕВ, зоолог, доцент кафедри зоології:

– Справжні визнані вожді у тварин трапляються доволі рідко. А от так звані домінанти є майже в 
кожному звіриному «співтоваристві». Простіше кажучи, домінант – це найдужчий і найнахабніший 
«хлопець із підворіття». Він завоював свої повноваження нахабністю. Усі знають, що він легко 
може дати прочухана – і не лізуть. Становище домінанта передбачає як обов’язки, так і переваги. 
Наприклад, ватажок завжди їсть досита, спокійно відпочиває – його сон завжди охороняє хтось із 
підлеглих. Лідер може не хвилюватися за потомство: самки здавна вибирають найсильніших. Тому не
 дивно, що за роль начальника точиться боротьба.
Коли лідер починає щось робити, «нижчі за рангом» за ним повторюють, усіляко намагаються 
догодити. Це – нормально. У слонів, дельфінів, деяких видів мавп і копитних можуть бути 
колективні керівники. Кожний із них – не головніший за інших, усі один до одного ставляться 
лояльно й діють спільно. Весь колектив підкоряється цій групі, але твердої диктатури тут не 
буває. Такий тип керівництва поширений серед шимпанзе, щось подібне було в наших доісторичних 
предків. Багато тварин узагалі діє інтуїтивно, на рівні генетики – і жодні команди їм при 
цьому не потрібні.
Наприклад, пінгвін три місяці «чергує» над яйцем – але йому навіть на думку не спаде цього не 
робити. Лише хвора або виснажена тварина може вчинити всупереч природному заклику і рушити на 
пошуки їжі. Ще один поширений інстинкт у звірів – стадний. На прикладі людей це виглядає 
приблизно так: людина йде повз магазин, де їй нічого купувати не потрібно. Раптом бачить, що 

всі біжать звідтіля зі сумками, масово беруть якийсь товар. І виникає стадна реакція: вона теж 
іде і купує цю річ. І лише потім усвідомлює, що річ ця не потрібна. Діє принцип: раз так 
роблять усі – отже це правильно. Геть так само чинить і багато тварин.

Підготувала Наталія ВЕЛИКА


Создан 24 апр 2015