ПИТАННЯ РОКУ: чи була угода між Штатами і РФ?

 

ПИТАННЯ РОКУ: чи була угода між Штатами і РФ?




Тож, чи була домовленість між США й Росією? Чи долучали питання України до «пакету» угод навколо без’ядерної програми Ірану для РФ? Насправді переговори навколо «угоди століття» ведуться вже не один рік, а санкції Заходу проти Тегерана діють вже понад 20 років. Для Адміністрації Обами даний договір став одним із найбільших викликів у зовнішній політиці. Документ має на меті не лише визначити майбутні події на Близькому Сході, а й також шанси демократів на перемогу в президентських перегонах 2016 року.

Протягом усього періоду, доки тривали переговори, тиск на Адміністрацію був колосальним: починаючи від ізраїльського лобі і особисто прем’єра Нетаньяху, який в обхід Білого Дому виступив зі спеціальним посланням перед Конгресом, і закінчуючи зовнішнім (внутрішнім тиском) з боку тих, кому ця «угода століття» була невигідною. У тому числі, й однопартійцям Обами від демократів, які продовжують бачити ядерну загрозу з боку Ірану. А зняття санкцій лише економічно посилить офіційний Тегеран, відкриваючи дорогу до торгівлі із Заходом і посилюючи вплив у регіоні. В тому числі, фінансування радикальних ісламістських груп на Близькому Сході, власної Хізбалли, а також уряду Башара Асада в Сирії.

Це для розуміння масштабів і світових ставок угоди. Тепер, повертаючись до питання України та інтересів Кремля, який був активним перемовником в даному форматі шести країн (P5 + 1). Росії невигідна ця домовленість: є ймовірність появи світового конкурента на ринку енергоресурсів (раніше Іран займав 3 місце з експорту природного газу одразу після РФ). З іншого боку, Кремль і не міг особливо вплинути на результати переговорів, тому що інші країни були серйозно налаштовані на підписання договору. Таким чином, Росії потрібні були «компенсатори» для лояльної поведінки під час переговорів. Таким компенсатором цілком могло стати українське питання.

Спочатку Захід вимагав від України три основні речі: 1) провести чесні і демократичні вибори Президента, а потім і парламенту; 2) здійснити серію «болючих» реформ (у соціальній та податковій сферах, модернізації ГТС, спрощення умов для ведення бізнесу тощо), щоб на майбутнє закласти фундамент сильної європейської держави; 3) почати широкомасштабний наступ на всіх фронтах у боротьбі з корупцією. Оскільки без виконання останнього пункту всі інші вимоги не мали б такого значення.

В обмін на перелічені пункти, у Вашингтоні пообіцяли скорочення процедур і максимальну лояльність до України з боку МВФ, Світового Банку, також фінансову підтримку від низки фінансових інститутів ЄС. Крім того, Білий Дім зробив все можливе, щоби зупинити просування російської армії і сепаратистів на Донбасі. У першу чергу, як слід, вдаривши по Росії санкціями, а також штучно занизивши світові ціни на нафту до історичного мінімуму (я все ж схиляюся до того, що це була угода серед основних країн-експортерів на рівні ОПЕК).

В результаті Штати отримали від України лише «запевнення й очікування». Реформи провели лише на рівні фасаду для «гарної картинки», яку Захід швидко розкусив. Боротьба з корупцією проводилася хіба що у високих кабінетах і тільки на папері, реально до сьогодні нікого з високопоставлених чинів так і не притягнули. Президент (так, саме він) зробив усе можливе, щоб гальмувати реформи і не покарати винних за злочини на Майдані та інші не менш тяжкі. У Штатах це чудово розуміють і вже давно зробили висновки.

Але як кажуть в США «час – гроші», і чекати, поки Україна виконає всі взяті на себе зобов’язання у Заходу просто немає часу. В результаті, напередодні «операції століття» з делегацією від України в Білому Домі відбулася жорстка розмова, де Обама і віце-президент Джо Байден вже не приховували свого роздратування з приводу невиконання зобов’язань. Варто думати, це і стало причиною того, що відразу після зустрічі Яценюк та інші члени делегації закурили прямо на бордюрі на вулиці в DC

Американська real politic на перше місце ставить консенсус у форматі win-win, коли всі учасники переговорів отримують свої бенефіти, так що в результаті їм не доводиться гострити ножі для удару в спину. Таким чином, цілком можливо, що тимчасовий консенсус з приводу України якраз і був досягнутий з РФ в обмін на «хорошу поведінку» на Близькому Сході та в інших потенційних «гарячих» регіонах. Тут потрібно розуміти ціну питання в світових масштабах і роль України в даній угоді.

Сьогодні головною проблемою Вашингтона в зовнішній політиці є гасіння одразу декількох палаючих регіонів, що в результаті призводить до розмінювання сил на декількох фронтах (наприклад, помилкою було одночасно починати кампанії в Іраку і Афганістані, що призвело до суттєвих втрат і плачевних наслідків для США).

Незважаючи на те, що Росія сьогодні не несе прямої загрози для Штатів (погрози «ядерним кийком» – це лише черговий блеф РФ), Кремль цілком може грати на підвищенні градуса в регіонах, де зосереджені національні інтереси США. Наприклад, озброюючи радикалів з ІДІЛ, бойовиків в Ємені чи згаданого Асада в Сирії. А також економічно і політично тиснути на ЄС, продовжувати дестабілізацію в Україні тощо. Всі ці болючі точки на даному етапі Вашингтонові необхідно максимально швидко гасити, в тому числі, йдучи на поступки перед Росією.

З приводу України тут все просто: якщо не граєш ти – тоді грають тебе! У країни був, як мінімум, рік, аби не лише відбитися від зовнішньої агресії, а й зміцнити державу зсередини шляхом боротьби з корупцією та поступової імплементацією вимог Заходу з максимальною підтримкою і лояльністю Вашингтона. В результаті, тепер пожинаємо плоди і уповаємо на геополітичний розклад, наскільки наступна карта («угода століття») ляже вигідно для України.

Шанси проявити себе, закріпивши свій статус на міжнародній арені ще є. Упевнений, що на Банковій та Грушевського знають всі формули і важелі. Залишилося лише їх правильно і вчасно застосувати.

Микола ВОРОБЙОВ,

директор Center for Eastern European Perspectives

Джерело: Facebook автора





Создан 31 июл 2015