Ворожіння на фейковій гущі

 

Ворожіння на фейковій гущі

Газета по-львівськи



Нестримна жага вітчизняних політиків «ощасливити» власний народ і привести його до світлого європейського майбутнього зненацька налетіла на нездоланну перешкоду – граблі. Цей традиційний інструмент для витвереження спрацював бездоганно, і країна занурилась у чергову урядову кризу, виборсатися з якої стає щодень важче. Уже місяць, як найкращі уми політичної еліти намагаються віднайти бодай якийсь вихід, тягають кота за хвіст, вибудовують складні багатоходівки, ведуть перемовини або просто пророкують, але...

 

Жодні спроби хоч якось домовитися не спрацьовують, прогнози не справджуються, а точка кипіння наближається. Закордонні спонсори всерйоз починають нервувати й навіть не приховують роздратування. Дворічна реформаторська епопея зі значними фінансовими вливаннями та чималим кредитом довіри раптом не лише вилилася в невідомо що, а й оголила потворні реалії вітчизняної політичної кухні. Вони, звісно, вкотре підтвердили правильність неповороткої європейської позиції, що з українцями поспішати не варто, але й бонусів точно не додали. А самі українці, навчені гірким досвідом, поки що не надто переймаються тим, що твориться в лабіринтах влади, – і правильно роблять. Адже треба, як мінімум, розуміти, про що насправді йдеться, і хто на чому заробляє. Фейк перебиває інший фейк, брехня накладається на брехню, і навіть безпосередні учасники вже настільки заплутались у власних суперечливих свідченнях, що дедалі більше нагадують містечкових божевільних, яким не варто перебувати в парламентських чи міністерських кріслах.

 

Спочатку голова пропрезидентської фракції БПП Юрій Луценко, різко розкритикувавши Уряд, закликає «гнати їх усіх», але його соратники того ж таки дня провалюють урядову відставку. Відтак президентська фракція кричить Кабміну: «Дайте свої пропозиції та кандидатури й покажіть програму!», але у відповідь лунає, що все залежить від рішення президента, і це він має визначитися, чи потрібен йому Яценюк, а як ні, хай пропонує свого висуванця. Претендентів не бракує. Усі можливі таємні й не дуже інформатори з кіл, близьких до АП, БПП, НФ тощо, з дивною регулярністю повідомляють імена ймовірних прем’єрів, але щоразу з’являється спростування, базоване на тих самих джерелах. Іноді ще чутно голоси про необхідність позачергового засідання парламенту, яке так і не скликають, а заяви про кількатижневі перемовини та інші форми пошуку компромісів зрештою переростають у справжній поєдинок ультиматумів. Луценко стверджує, що в БПП вже є кандидатура на очільника Уряду й програма, яку оприлюднять, щойно отримають заяву від прем’єра, Яценюк і К°, ще більше утвердившись у власній унікальності, вимагають показати їм це ім’я та програму, а заразом і список міністрів. А коли у відповідь улаштовують хаотичні перемовини й наліво-направо розсилають пропозиції, не оминаючи навіть мера Львова, прем’єрська команда взагалі закидає справжню тобі кістку із законом про конфіскацію коштів Януковича і К°, у яку вгризаються всі без винятку, і процес знову зависає на невизначений час. Бо час, як не крути, це таки гроші.

Що ж стосується долі очільника Кабміну, то коментар нардепа від БПП Дмитра Андрієвського якнайкраще характеризує ситуацію, вкотре доводячи, що близького й прозорого або принаймні відносно чесного вирішення тут просто не існує. «Обговорюються кандидатури Володимира Гройсмана, Наталі Яресько, іще декілька кандидатур, у тому числі чинний міністр закордонних справ. Але […] це все консультації, рішення будуть прийняті тоді, коли ми чітко побачимо, що є 226 голосів, аби проголосувати відповідну постанову […] про звільнення Уряду, потому внесення відповідної постанови президентом і голосування за нового Прем’єр-міністра, який дуже швидко сформує новий Уряд».

Утім, це лише гра. Українська політика просто остаточно вийшла на новий рівень і сьогодні закріплює позиції. Янукович і К° лише заздрісно покусують собі лікті, спостерігаючи, як талановито й безжально розводять, мов кошенят, власний народ їхні наступники, як витончено й нахабно, передаючи м’яч з одного кінця поля в інший, вибивають із нього рештки життєдайних соків. І недарма Микола Янович нещодавно так дратівливо відгукнувся про «київську хунту». Він, як ніхто, розуміє, наскільки примітивною та нікчемною виявиться на тлі нинішніх подій його епоха.

Тому не шукаймо складних відповідей на прості запитання. У засіках Батьківщини, незважаючи ні на що, залишається чимало смаколиків, аромати яких не дають спокійно спати причетним. А що час примітивних грабежів помалу відходить у минуле, й нова епоха вимагає вишуканіших комбінацій, то й гравці змушені вдосконалюватися. Гібридні часи вимагають гібридності в усьому.

За останні роки українські олігархи помітно «схудли» на тлі всіх тих історичних і реформаторських перипетій. Не «схуд» лише президент, щоправда, помітно посивів. Така ситуація, безумовно, неабияк роздратувала найбагатших людей країни, а їхні «сходняки» (за модераторства Тарути) – це лише підтверджують. Судячи з усього, їм таки вдалося достукатися до Банкової, і в межах досягнутого компромісу, цілком імовірно, було дано «добро» на отримання певних компенсацій. Звідси ігри з приватизацією держпідприємств та можливими знижками для покупців, звідси розмови про зняття мораторію на продаж землі. Усе це втілити можна лише зараз і лише за нинішніх розстановок. Жодна інша постать, окрім діючого Прем’єра, і жоден інший Уряд не гарантуватимуть дотримання домовленостей. Ані Яресько, ні Гройсман, ані будь-хто інший. І йдеться, власне, не про персоналії, а про зміну правил, упливів, про потребу вибудовувати нові комбінації. А все це час, а час – це гроші. І щодня це змога щось отримати, пригріти й потягнути. А у разі з прем’єром Гройсманом проблема взагалі набуває небачених масштабів, адже зникає баланс у владі.

Тому треба зволікати якнайдовше. І нового Прем’єра, навіть якщо вдасться усунути цього, швидше, як восени, очікувати не варто, і виборів також. Але й утратити імідж та рештки рейтингу не можна. Якщо раніше найгіршим в Україні був лише Яценюк, то нині негатив за його залишення в кріслі лягає ще й на БПП та на президента, і вони це чудово розуміють. А тому процес його «проганяння» має не лише тривати, щоб усі все встигли, а ще й бути якомога менш огидним. І тому Луценко чи не щодня має виходити й казати, що Уряду час піти, закликати президента звільнити Прем’єра. Глава держави мусить казати, що він у пошуку, і вдавати, ніби справді шукає. А Прем’єр – футболити м’яч зі свого боку, а численні інформатори з АП, БПП, НФ – зливати у ЗМІ відверті фейки, а ЗМІ – усе аналізувати й розповідати країні байки, щоби, не дай Боже, народ не взявся за ножі, пардон, «калаші».

Але народові це, як видно, не дуже цікаво. Адже що менше влада має часу ним займатись і пхати свого носа в його життя, то щасливіший він, що доведено на Майдані.

 

Роман МАЛКО

 

Джерело: http://tyzhden.ua/Politics/160891



Создан 25 мар 2016