Уряд фінального розпродажу

 

Уряд фінального розпродажу

Газета по-львівськи



 

Контроль над приватизацією промислових підприємств і над ринком землі – ось заради чого президент Петро Порошенко вкинув на кілька місяців країну у ситуацію глибокої політичної кризи.

Кількамісячна епопея з відставкою Арсенія Яценюка та переформатуванням Уряду закінчилася. Ціною неймовірних репутаційних втрат і тіньових компромісів, про які ми можемо лише здогадуватися, Петро Порошенко зміг позбутися незручного прем’єра й узяти під контроль украй важливі позиції у Кабінеті міністрів.

 

За останні два тижні прем’єріада перетворилася на такий собі театр абсурду: ймовірний прем’єр то відмовлявся від наміру очолити Уряд, то знову погоджувався. Кандидати на окремі міністерські пости змінювалися мало не щогодини, одні й ті самі люди спершу «номінувалися» на одні позиції, потім – на інші. І вся ця метушня зазвичай активізовувалася пізно ввечері – Петро Порошенко любить працювати щонайменше до другої-третьої ночі і змушує політикум жити за своїм специфічним біоритмом.

 

У підсумку, країна отримала, м’яко кажучи, дуже сірий, посередній Уряд, чия здатність реанімувати економіку і реформувати проблемні сфери державного управління під великим сумнівом. Навіть у не надто успішному Уряді Арсенія Яценюка було відчутно більше людей, здатних забезпечувати якісні зміни.

 

При цьому, на перший погляд не зрозуміло, заради чого Петро Порошенко спровокував урядову скруту, домагаючись таким чином відставки Кабміну Яценюка. Дві ключові позиції в Уряді – МВС та Мін’юст – «Народний фронт» зберіг. У МВС до того ж залишається Арсен Аваков, з яким у Петра Порошенка стосунки відверто не складаються. Фракція Арсенія Яценюка отримала додатково ще чотири міністерські посади, серед яких дві дуже «ресурсні» – глав міністерств інфраструктури та екології. І на додаток – пост віце-прем’єра для В’ячеслава Кириленка, який утратив крісло міністра культури.

 

Ще два міністерські пости і один віце-прем’єрський для своїх людей отримав особисто Володимир Гройсман. Який несподівано для усіх перетворився із повіреного Петра Порошенка у самостійного гравця, із власними цілями і амбіціями. Показовий момент: голосування у ВР за прем’єра та персональний склад Уряду силами лише коаліції БПП та НФ було б неможливе – обидві фракції дали сукупно лише 206 голосів «за» Гройсмана. Однак 12 голосів дали позафракційні депутати, 23 – нардепи групи «Відродження», ще 16 – обранці групи «Воля народу». Так от, із неформальним господарем «Відродження» та кількох позафракційних народних обранців Ігорем Коломойським Володимир Гройсман, за інформацією наших джерел, домовлявся про підтримку сам – без участі Петра Порошенка…

 

Відчутним результатом тривалих та незграбних торгів навколо Уряду, без сумніву, стане серйозне падіння рейтингів Петра Порошенка та його політичної сили. Дослідження, проведене якраз напередодні найгарячішої фази прем’єріади – з 18 лютого по 4 березня 2016 року – зафіксувало катастрофічні для Петра Порошенка показники: його діяльність на посту президента повністю підтримують лише 2% українців, ще 15% підтримують її частково. Це цілковите політичне банкрутство. Пам’ятаєте, до речі, як лідери БПП пояснювали потребу відставки Яценюка? Втратою довіри серед українців…

 

То, все-таки, заради чого Глава держави затіяв перезавантаження Уряду, враховуючи всі видимі мінуси? Найпростіший варіант – списати все на недалекоглядність Петра Порошенка і його прагнення монополізувати владу, замінивши конкурента на свого ставленика. Певна логіка в такому поясненні є, однак насправді є резони, які переважують усі можливі ризики.

 

Перший – це масштабна приватизація державної власності, запланована на 2016-2017 роки.

 

У 2016 році Фонд державного майна України планує виставити на продаж приблизно 450 об’єктів приватизації, – повідомляє прес-служба відомства. Із них 20 об’єктів – це великі підприємства, 50 – середні компанії і майже 380 – об’єкти малої приватизації.

 

Йдеться, зокрема, про 78,29% акцій «Центренерго», по 25% акцій «Донбасенерго», «Дніпроенерго», «Західенерго», «Київенерго», «ДТЕК Дніпрообленерго», «ДТЕК Донецькобленерго», «Одесаобленерго», «Сумиобленерго», а також 65% «Харківобленерго», 60,25% «Запоріжжяобленерго», 70% «Хмельницькобленерго», 70% «Миколаївобленерго», 46% «Черкасиобленерго», 51% «Тернопільобленерго». Також у 2016 році держава планує продати 99,83% «Херсонської ТЕЦ», 99,99% «Одеської ТЕЦ», 100% «Миколаївської ТЕЦ», 99,93% «Дніпродзержинської ТЕЦ», «Сєверодонецької ТЕЦ», «Криворізької ТЕЦ», «Калуської ТЕЦ».

 

У видобувній промисловості на приватизацію підуть концерн «Укрторф» і низка шахт. У транспортній галузі – Гайворонський тепловозоремонтний завод, Івано-Франківський локомотиворемонтний завод, «Торговий флот Донбасу», авіакомпанія «Горлиця», авіапідприємство «Універсал Авіа».

 

У хімічній промисловості – «Сумихімпром», Одеський припортовий завод, АК «Свема».

 

У списку – чимало об’єктів, які цікавлять і Ріната Ахметова, й Ігоря Коломойського, і Дмитра Фірташа. А також потенційних покупців із Заходу та Росії. Останні, попри формальну заборону брати участь у приватизаційних процесах, зможуть це зробити через українських контрагентів та європейські «прокладки». І, звісно, ласі шматки цікавлять самого Петра Порошенка та його оточення, скажімо, Ігоря Кононенка, Костянтина Григоришина. Великої приватизації бізнес-група Порошенка чекає з особливим нетерпінням: за останні два роки вона акумулювала величезний фінансовий ресурс і, на відміну від решти українських ФПГ, проблем із вільними коштами не має.

 

А ще більше Петро Порошенко прагне бути єдиним модератором процесу приватизації. Єдиним вікном, куди і свої, і чужі понесуть аргументи, щоби досягти потрібного результату на приватизаційних аукціонах. Поки в кріслі прем’єра сидів Арсеній Яценюк ні про яке «єдине вікно» не могло б бути й мови: Арсеній Петрович знаходить спільну мову з олігархами не гірше, аніж Петро Олексійович. Навіть краще.

 

Перепоною був і міністр економічного розвитку і торгівлі (саме це відомство управляє державними активами та формує план та умови приватизації)Айварас Абромавичус, який чомусь не бажав прислухатися до цінних порад президентського друга Ігоря Кононенка. У першого віце-прем’єра і за сумісництвом міністра економічного розвитку Степана Кубіва таких проблем з комунікацією не буде. Будучи главою НБУ у 2014 році Кубів доволі плідно попрацював з олігархами, роздавши за чотири місяці 63 мільярди гривень рефінансування, при цьому левову частку отримали державні банки і структури Ігоря Коломойського, Олега Бахматюка та Миколи Лагуна. Згодом, ставши депутатом за списком БПП Кубів органічно влився в команду Порошенка і навіть став його представником у парламенті. Можна не сумніватися: новий перший віце-прем’єр буде прекрасним виконавцем президентської волі і не претендуватиме на якусь самостійну роль. А за потреби зможе попрацювати кур’єром між зацікавленими особами та «єдиним вікном».

 

І другий резон – бажання узяти під власний контроль останній значимий ресурс, який залишився у держави – землю сільськогосподарського призначення.

 

Для цього президентові потрібен лояльний міністр аграрної політики і продовольства. Олексій Павленко, призначений за квотою «Самопомочі» і лояльний до одного з агробаронів цієї політичної сили – не та людина, якій Петро Порошенко міг би довірити настільки важливу тему.

 

Натомість новий міністр Тарас Кутовий – друг і партнер Льва Парцхаладзе, Київської обласної організації БПП. Працював у агрохолдингу уже згаданого Олега Бахматюка, консультував агробізнес Коломойського і працював в українському підрозділі російської «Альфа-груп». Кутовий, як і Кубів – ефективний менеджер без претензії на роль самостійного гравця. Який має забезпечити реалізацію президентського бачення у сфері АПК.

 

До 2017 року в Україні діє мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. При цьому наша держава зобов’язалася зняти обмеження на продаж землі у рамках домовленостей із МВФ.

Фактично, найближчий рік-два буде використано для підготовки нових правил гри на ринку землі. У БПП сконцентровано найбільшу кількість аграрних «баронів» та їх менеджерів. Їм потрібна прогнозованість у бізнесі і стабільність, а отже – продовження мораторію.

Великим агробізнесменами є і Петро Порошенко, і його партнери. Однак логіка президента може бути й іншою – на переході до вільного ринку землі також можна заробити. Значно більше, аніж на веденні аграрного бізнесу. Благо, усі потрібні схеми розроблені ще в часи Януковича, коли він та його подільники всерйоз розглядали варіант земельної «приватизації» в інтересах інвесторів з однієї близькосхідної держави. Одна з таких схем – передача земель, які перебувають у власності держави, у Земельний банк, з наступним його продажем. Відповідну законодавчу базу після втечі Януковича скасували, однак реанімувати схему цілком реально.

А ще ж є такі привабливі теми, як «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (два портові елеватори – Одеський і Миколаївський, 24 лінійні елеватори, 18 комбінатів хлібопродуктів, низка інших підприємств і 150 тис. га орендованої землі), є аграрні виші з гігантськими масивами землі, яку теж можна купити і продати, є квотування виробництва агропродукції… Є «Укрспирт»...

 

***

Контроль над приватизацією промислових підприємств і над ринком землі – ось заради чого президент Петро Порошенко вкинув на кілька місяців парламент і Уряд у ситуацію глибокої політичної кризи. Але що таке параліч державної системи в умовах війни та падіння економіки у порівнянні з перспективами мільярдних баришів? Що таке політичне фіаско у порівнянні з можливістю очолити остаточний розпродаж держави?

 

Коли Петро Порошенко переміг у 2014 році на президентських виборах, чимало наших колег писали, що Петрові Олексійовичу доведеться вибрати, хто він – Глава держави чи комерсант. Петро Порошенко, схоже, не вагався у своєму виборі ані секунди.

 

Сергій РУЖИНСЬКИЙ

 

Джерело: http://ipress.ua



Создан 22 апр 2016