Світла пам’ять про останнього мольфара

 

Світла пам’ять про останнього мольфара

Газета по-львівськи.



Цю статтю взято з архіву «Газети…» за 2009 рік. Тобто за два роки до того трагічного дня, коли Нечая було вбито у власному домі. Це сталося вранці 15 липня 2011-го. За словами очевидців, чоловік, що намагався два дні потрапити на прийом до мольфара, опинившись наодинці з Нечаєм, зарізав його. Сьогодні світоглядні міркування мольфара не втратили своєї актуальності, радше навпаки. Нагадаємо, саме він передбачив трагічний фінал владарювання президента Януковича.
До магії – у гориТрохи моторошно та цікаво водночас було усвідомлювати, що матимемо нагоду поспілкуватися зі справжнісіньким магом. Однак магічним виявився сам край, де мешкає мольфар. Ніч за маршрутом Львів – Чернівці. Аж ось ми у Коломиї. Ранковий подих карпатської природи відчули, тільки-но зійшли з потяга. Ще дві години автобусом – й ось нарешті довгоочікуваний Верхній Ясенів. Чудові, у диму, гори, кришталева холодна річка та блакитне небо. Такою атмосферою зустріло нас селище.
Прийом у мольфараЩодня через подвір’я до хати чарівника тягнуться, здається, нескінченні черги відвідувачів. Так само було й того дня, коли ми навідалися до діда Нечая. Люди сидять на ґанку, на лавах, на траві… Господар приймає гостей поодинці, тож у черзі ждемо не одну годину. Приїжджають літні люди, молодь – і кожен зі своїми негараздами.– Я вперше прийшла на прийом, у мене варикоз. Але моя сестра вже їздила, і результат був більш ніж позитивним, – розповіла «Газеті...» тернополянка Христина Куликівська. – В неї боліли крижі, лікарі ніц не змогли допомогти. А після того, як її подивився Нечай, за кілька днів усе минулося. Вже півтора року без болю.Попереднього запису до мольфара немає: хто раніше прийде – той щасливець. Нарешті й наша черга. Заходимо до «кабінету» знахаря, куди запрошує він сам. Виглядає, як пересічний дідусь: зморшкувате чоло, сиве волосся та добрі очі, які ховаються за скельцями окулярів. Аж не віриться, що це – маг! 
«Звичайний» чаклунЖиття Володимира Нечая склалося за таким самим сценарієм, як і в мільйонів його співвітчизників. Народився 24 лютого 1930 року в міжвоєнній Галичині, батьки – робітники, тому дитинство минуло в злиднях. Пережив війну, закінчив сім класів середньої школи – на цьому державна освіта для мольфара скінчилася. Після цього рік пропрацював культармійцем у клубі письменних і малописьменних у своєму селі. Пішов до армії. Закінчив полкову школу в Умані, тоді два роки прослужив у Вірменії та Грузії. Проте ще в дитинстві відчув свої надзвичайні здібності.– У вісім років я усвідомив, що можу спинити кровотечу, – розповів він. – Пас отару з одним хлопцем, його спіткав сонячний удар, кров пішла носом. Ніхто не міг зупинити її. Тоді я приклав руку до його носа – й кров умить перестала йти. Згодом удалося зупинити кровотечу з пошкодженої артерії. Але тоді я ще не надавав тому якогось значення.У юності Михайло почав багато читати, надолужуючи те, чого не дала йому школа. Цікавився не лише стандартною програмою, а й «народною», природничою мудрістю. Свої знання трав онукові передала бабуся Ганна. – Вона була знахаркою, «травознайкою», – каже мольфар. – Мала справу з білою магією. І дала посвяту мені.Україна дізналася про Михайла Нечая після першого фестивалю «Червона Рута», що відбувся в Чернівцях 1989 року. Тоді сім днів чаклун стримував грозові хмари, завдяки чому над містом не випало ні краплини. Втім, такі речі є гріхом, визнає мольфар.– Це проти Божої Волі, Бог карає мене за це, – журиться Михайло Нечай. – За перший момент «Червоної Рути» Бог забив мені сина. Тому що ніхто не має права чинити опір Божій Волі: коли так робиш, то це вже диявол йде в те діло. Однак допомагати можна і з Божим Духом. Зрозумівши це, пан Нечай узявся практикувати білу магію. Відтоді й триває масове паломництво до Верхнього Ясенова, де в невеликій хаті на березі Чорного Черемошу мешкає мольфар.
«Я маю силу»Світлиця, у якій приймає мольфар – дуже невелика кімнатка, з неймовірним запахом трав. Під вікном – лавка, на яку мольфар запрошує відвідувачів, а сам залишається стояти. Поруч – столик, на ньому свічка, а вище, на стіні – образи. – Я маю силу, – каже він. – Немає такої людини, якої не взяв би у свій полон, я – володар людської психіки і природи. Я – володар хмар. Виганяю нечистих духів із людей, тварин і людських домівок. Я – простий чоловік, доступний кожній людині. Читаю ваші думки. Знаю смерть твою, якою вона буде, за яких умов. Свою знаю смерть. Я це сприймаю, як закони природи: хто вродився – той має вмирати. Що початком пішло, то має закінчитися кінцем. До Нечая приїжджають люди не лише з різних міст України, а й навіть із-за кордону. Навідують його також науковці, аналітики та «колеги»-шамани. Торік, наприклад, приїжджав йог зі Швейцарії. Тому справ у мольфара – хоч греблю гати.– Нема коли навіть похворіти, – каже. – І голодом тримаюся, і ноги пухнуть від людей. Не маю як і попоїсти.Лікувальний стаж мольфара – 41 рік. Народний лікар, практик-психолог, практик-сексолог, практик-філософ, володар білої магії, вчитель магії, як він сам себе величає, ще й музикант.– Уже 41 рік я є керівником ансамблю – фольклорно-етнографічного народно-архаїчного. На всіх інструментах граю, а ансамбль мій – на дримбах. Чарівник бере з полиці за спиною книгу про дримби різних країн. У ній є фото й діда Нечая. – Мій дідо був знаним музикою, багато чого вмів. І я то трохи перейняв.
Поза політикоюМольфар стверджує, що він поза політикою. І хоча боротьба «верхів» для нього чужа, долею країни таки цікавиться. Показує статтю в київській газеті, де є його пророцтво про Україну після парламентських виборів. Ліпше не стане, пророкував тоді.– України нема, – переконаний Михайло Нечай. – Але вона буде, тому що природа порожнини не витримує. Коли біда дійде свого апогею, коли вона повністю зірветься, тоді почнеться інший світ, інші люди, інша мода. Але людей дуже мало після того буде.Про скруту Нечай невисокої думки.– То політика, аби нагнути людей, – вважає він. – Нема нічого у світі такого, аби виходу не було. Що має початок, то має кінець. То має відійти, як сон. А спогад зостанеться.– Пане Нечаю, яка релігія найкраща, найправильніша? – Кожна релігія є справедлива і добра. – Є така думка, що Україна зазнає якихось нещасть, бо замість своїх богів, язичницьких, молиться чужому… – У цьому винен Володимир Великий. Як він приймав християнство, то людям, котрі не хотіли відмовитися від своїх богів, стинав голови, і від їхньої крови Дніпро було багрове. Так, Господь дав нам кару за те, що Володимир невинних людей рубав. І ця кров пролилася на цілий рід Київської Русі, тому ми й зараз не маємо рідного батька, бо покутуємо родову карму.– Кажуть, що язичництво було варварською релігією, бо в жертву богам приносило людей...– Потому це було відмінено... Кожна віра облита кров’ю: язичництво, християнство й усі інші віросповідання. Була боротьба, і в тій боротьбі якась одна сила губилася. Ось так і згубилося язичництво, але зараз воно відроджується, бо немає нічого такого, аби воно не повторилося вдруге. – Часом кажуть, якщо людина робить якісь неадекватні вчинки, то їй пороблено. А нашим правителям нічого не пороблено? – Голубко, Ленін казав, що політика – то є проститутка. А інтелігенція – то є гімно. Вибачте за вислів. Я за наших правителів нічого не можу сказати. Чому? Бо я їх не виджу ніде.– Кажуть, що ви наполовину християнин і наполовину – язичник. Як таке може бути?– Наполовину я православної віри християнин, поклоняюся всім Небесним Силам, Всемогучому Богу, Тройці, святій Матері Божій, Ісусу Христу і всім великомученикам. Але також я поклоняюся Матері Природі, тому що я в Природі живу, вона мене дала, вона мене й забере. А хіба не достойна від вас поваги Земля, на якій ви стоїте, і яка приймає все добре й погане, як рідна мати? Кожен ваш поклон – це поклон до землі. Коли козаки шли на війну зі супостатом, то кожен брав грудочку землі рідної у пазуху, бо як прийдеться вмирати на чужині, то та земля хоронила тіло його. Ми навіть не усвідомлюємо, настільки глибокі в нас язичеські корені. Ми забули за це. Та якщо ми Природи не любимо, то відрікаємося від матері своєї, яка нас породила. Ісус Христос сказав, що він прийшов доповнити Старий завіт Новим. Доповнити, а не знищити. Бо якщо ви нищите стару віру, то розбиваєте фундамент. А без основи будівля стояти не буде.– В язичників інші боги?– Це ті ж самі Сили, тільки під іншими іменами.– Якщо Бог один, чому в різних релігіях так багато протиріч?– Так має бути. Судити кожного будуть за вчинками, а не за тим, хто ким себе вважає. Кожна людина – то інший світ. Наприклад, якщо два художники будуть малювати з одного пейзажу, то картини в них будуть різні. Це залежить від психології людини.– Як молитися?– Щоби ви знали, Бог тільки тоді вашу молитву приймає, коли ви молитеся серцем, а не розумом. Чого? Через те, що коли ви молитеся розумом, то в цей час диявол посилає вам сірі буденні думки, і тому вона неприємна Богові. Тільки серцем треба молитися. Чому люди гуртом ідуть до церкви? Через те, що, може, у гурті є одна чи дві особи, які будуть молитися серцем. І заради цієї однієї сердечної молитви Бог дає свою благодать на всіх. Але серцем моляться ті люди, які мають уражене серце, що відчуло сильний душевний біль.– Майбутнє ви бачите?– Так. Але я не все кажу. Те, чому людина може запобігти – кажу. А те, що назначено по судьбі – ні.– А свою судьбу знаєте?– Знаю. Навіть коли і як умру, і куди потому піду. Я не боюся смерті – це є закономірне явище, неминуча сила, що має прийди до тебе – як дар на весілля. Якщо людина розуміє закономірність Природи і Закон Божий, то вона не боїться смерті.



Создан 31 авг 2014