Як зупинити Путіна

 

Як зупинити Путіна

Газета по-львівськи



Причина вже неприкритого вторгнення з 23 серпня армії Путіна в Україну – розгром, що загрожував 
воякам Гіркіна. До цієї дати Кремлю стало очевидно: не можна продовжувати і більше – перемагати 
у війні – силами ряджених козачків, «православних», тітушок, комуно-фашистів, імперців та іншої 
дивної публіки з ДНР/ЛНР, посилених кадировцями та іншими найманцями під командуванням 
агентів ГРУ й ФСБ. Підтримка цього збірного «воїнства» жителями окупованої ним частини Донбасу 
неухильно падала, а збройні сили України мали намір (і могли!) протягом 2-3 тижнів звільнити 
Донецьк і Луганськ та вичавити залишки зайд у Росію. Поставки танків і «Градів» з екіпажами 
відтягували, але не запобігали розгрому сього «хрестоносного вояцтва», в чому Кремль і переконався 
в середині серпня. 
Після загадкового зникнення свого верховного головнокомандувача бандити Гіркіна узагалі 
виявилися безпорадними у наступальних діях, адже їх основа – найманці, яким байдуже, воювати 
за свободу Антарктиди, Новоросії чи іншого фантома... Хоч за державу «Газпром» або «Кока-кола». 
Лейтмотив їх поведінки – заробити, вижити і вчасно ретируватися, сформульований ще Макіавеллі, 
що ми й мали змогу спостерігалося в липні-серпні в діях «донбаської раті». Вона стріляла більше 
для звітності, ніж з потреби, набирала «трудодні», мародерствувала, пила і справляла весілля – 
як востаннє. Найманці готувалися восени опинитися на «заслуженому відпочинку» – у зимових 
квартирах в Росії. По крупиночці, тихесенько – впливові командири і чиновники фантомних ДНР, ЛНР 
і Новоросії в серпні активно переправляли до Росії не лише родини, але й награбоване у війні. 
Бачачи цю ситуацію, в Кремлі зрозуміли, що всупереч регулярним звітам про вибухи мостів й 
обстріли житлових будівель, до жовтня на проекті «Новоросія» і суміжних з ним проектах ДНР/ЛНР 
можна буде ставити жирний хрест, якщо не втрутитися кардинально. Загроза провалу змусила Путіна 
направити на Донбас регулярну армію. 
Але «корифей спецоперацій» не міг почати, як Гітлер, широкомасштабне вторгнення, оскільки 
воно було утруднене двома факторами: реакцією інших держав і потребою пояснити його причину 
росіянам. Плюс вторгнення де-факто стало б прикладом і прологом до третьої світової війни за 
переділ планети, а до такого розвитку подій Кремль і сам ще не готовий. Тому вторгнення почали 
як таємну спецоперацію. Лавров все твердить, не червоніючи, що солдатів РФ в Україні немає, але 
навалу почали за лекалами Генштабу РФ, поставивши завдання – спочатку оволодіти Маріуполем, 
а потому вийти до Криму. Удар на Маріуполь планували з двох напрямків: із Ростова і Донецька. 
Перше мислилося як допоміжне, Донецьке – як основне, оскільки дозволяло прикинутися, начебто в 
Маріуполь увійшла армія ДНР, а не Росії. 
Але героїчний опір української армії в районі Іловайська зірвав задум Кремля і врятував Маріуполь 
від окупації. Сподіваюся, в Маріуполі ще з'явиться пам'ятник героям Іловайська. Одна армія 
противника загрузла поблизу Іловайська, і не змогла висунутися на Маріуполь, інша зайняла 
Новоазовськ, але наказ Кремля зупинив її за якихось 20 км від Маріуполя. Брати з боєм півмільйонне 
місто на очах у світу армією з прапором Росії Кремль був не готовий, – це було б одіозною окупацією, 
а Путін проводить «таємну» спецоперацію. Плюс армія, яка йшла з Ростова, мислилася як допоміжна і 
до самостійного захоплення Маріуполя не готувалася. 
Запеклі бої біля Іловайська зірвали вихідний план Кремля і змусили його вдатися до імпровізації. 
Усупереч очікуванням, українська армія не побігла, а далеко не всі офіцери російської армії, як 
з'ясувалося, рвуться пустити кров «украм», на відміну від мітингових і диванних рашистів. Путін 
почув перший «дзвіночок», – армія не така вже й надійна, як доповідають. Незважаючи на те, 
що військо супротивники підбирали, позганявши туди затурканих хлопців із російської глибинки 
– Псков, Ульяновськ, Кострома, Іваново. Відомостей про загиблих уродженців з прикордонних 
російських областей немає. Їх не взяли, адже, на відміну від ватних москвичів, у них немає ілюзій 
щодо «відсутності» російської армії в Україні, – її рух біля своїх домівок вони спостерігають з квітня. 
Ростовцям навіть «щастить» слухати і бачити канонаду артилерії. 
Звідси випливає і проблема для Путіна – як пояснити росіянам свій напад на Україну. Путіну, як і 
Гітлеру, потрібна програмна мова про причини оголошення війни. Основні її тези про злу хунту, 
бандерівців, правосеків, розіп'ятих хлопчиків, заборону російської мови та інше багаторазово 
озвучені, але пошарпався за півроку. Безумовно, ватники-біороботи проковтнуть все, рашисти будуть 
в захваті, але Росія складається не лишень з таких. Потрібен вагомий привід, а до 23 серпня його у 
Путіна не було. Не відправляти ж каральну експедицію в Україну саме через річницю її незалежності?! 
Порозумітися з населенням Путіну доведеться, адже велике вторгнення – це й великі втрати, а також 
багато незручностей, пов'язаних із війною. Ватники прийматимуть на «ура» все, що скаже Кремль, 
але тільки доти, доки їм не стане боляче й незатишно. А велика війна – це і є боляче і незатишно. 
Компенсацією за це може бути лише обіцянка швидкої та грандіозної перемоги, але впевненості 
в ній немає і у самого Путіна. Відторгнення півдня України навряд чи можна вважати грандіозною 
перемогою, якщо за неї доведеться заплатити високу ціну, лише для того, аби олігархи Росії могли 
вільно возити зерно через окуповані українські порти. Путін не може чесно сказати росіянам, що 
веде війну за порти для членів кооперативу «Озеро», а тому зараз починає нову промивку мізків про 
страшний блок НАТО, бази якого присунулися до кордонів Росії. Генерал армії Юрій Якубов 3 вересня 
цю тему запустив вже в російські ЗМІ, пообіцявши заодно для США ... ядерну війну. Правда, баз цих 
ніхто не бачив. Тому можна повернути Доренко його звернення «Милі українці» зі словами «Милі 
росіяни, а чи готові ви до ядерного удару по Москві?». 
Виразної відповіді на це немає ні у Кремля, ні в росіян, а тому Путін і не зважився зачитати подобу 
промови Гітлера про оголошення війни Україні 1 вересня. Неготовність Путіна до суперечок з 
росіянами, опір української армії та стурбованість країн Європи, особливо тих, що межують з Росією, – 
три причини, які зірвали вихідний план серпневого вторгнення. 
В результаті Путін взяв тайм-аут для переговорів, щоби виграти час і прояснити для себе ступінь 
готовності Європи до війни, починати яку й самому страшнувато, оскільки гарантії у ній виграти 
немає. Звідси й численні провокації Кремля щодо сусідів: від злетів його літаків до Фінляндії до 
заперечення прав казахів на свою державу. Сварку з Канадою через Арктику – та сама «розвідка 
боєм», як у хвалькуватій розмові з Баррозу про захоплення Києва за два тижні. Прес-секретар 
Пєсков потім все це спростовує. За тиждень Пєсков тричі спростовував слова Путіна – забагато. 
Посаду Пєскова вже можна назвати «опровергатель президента». За сумісництвом він може бути 
і опровергателем промов представників ДНР та інших «новоросій». Варто було Пургіну ввечері в 
Мінську публічно сказати, що ДНР/ЛНР хочуть залишитися в Україні, як із Кремля вранці поправили 
своїх маріонеток: «Ні, тільки незалежність!». 
Очікувати, що нові переговори в Мінську принесуть мир – не варто. Кучма, звичайно, буде 
слухати балаканину всіляких пургіних, царьових і шуфричів, – карма зараз у нього така, але все це 
лише «спектакль переговорів» перед черговим військовим зіткненням. Показово, що 3 вересня на 
заяву Порошенка про припинення вогню, Пургін відповіли обіцянкою війни до переможного кінця, а 
Пєсков розвів руками і сказав, що Росія взагалі тут ні до чого. 
Путін не готовий до масованого вторгнення, а тому обрав тактику «їсти Україну шматочками». 
Одночасно він розігрує сценарій договору з Україною «газ взимку в обмін на коридор до Криму». 
Але навіть якщо такий договір підпишуть, це не дає гарантій, що з донецько-луганської «ковбаси», 
окупованої російською армією, невдовзі не полізуть танки зі знаменами Новоросії. Навпаки, полізуть 
обов'язково, і в найбільш незручний для України момент, адже Путлер вже з не може спинитися. 
Стримати його може лише відновлення статусу України як держави з ядерною зброєю і 
попереджувальний точковий удар ракетою по Кремлю. Поки без ядерної боєголовки. Цього буде 
достатньо, щоби вата вилетіла з голів москвичів. Якщо Путін не виведе війська з Донбасу, не поверне 
Крим і не відшкодує завданих збитків, то Кремль з околицями таки доведеться рівняти із землею. 
Іншого способу зупинити Путіна і згасити війну зараз просто не видно, оскільки сподіватися на швидку 
зміну рашистського політичного режиму в Росії, на жаль, – наївно. 

 


Сергій Климовський 

 

 


Джерело: http://hvylya.net



Создан 18 сен 2014