Мир, АТО чи війна

 

Мир, АТО чи війна

Газета по-львівськи



Офіційно у нас мир, принаймні так каже президент; в риториці ЗМІ й навіть 
із вуст уповноважених осіб від влади у нас – АТО; а насправді маємо війну. 
Шизофренія повна. Отак і живемо.
Коли знаєш, в якому світі існуєш, в якій ситуації перебуваєш, тоді більш 
адекватно сприймаєш реальність і готовий до будь-яких несподіванок.
Сьогодні завдяки шизополітиці нинішньої політичної еліти ми досі не знаємо, 
в якому світі живемо і в якій ситуації перебуваємо.
Локомотивом неадекватності є серйозна розбіжність всередині політичної 
еліти щодо ситуації, яка склалася в Україні.
Вважається, що основою рефлексії щодо становища в країні завжди 
є президент. Єдина позиція президента якраз і зумовлює можливість 
рефлексивного аналізу ситуації – на відміну від множинної позиції 
парламенту та не завжди єдиної позиції коаліційного уряду.
Тож усе-таки, що зараз в Україні – мир, АТО чи війна?
Мир
За офіційними заявами президента у нас мир. Підставами для такого 
висновку слугують так звані «Мінські угоди». Вже зараз ясно, що ніякого 
миру нема. Бо не можна вважати миром низку військових дій, які не 
вщухають.
5 вересня 2014 року Президент України дав наказ Генштабу Збройних 
сил «припинити вогонь». Цей наказ в такій формі взагалі є не дуже 
законним. Особливо за тих обставинах, коли його дали – тобто як відповідь 
на наказ президента Росії Путіна «припинити вогонь» – терористам.
Це дає змогу зафіксувати два рефлексійні висновки.
Перший. Якщо президент Росії віддає публічно наказ терористам «не 
стріляти», це означає, що саме президент Росії раніше віддав їм 
непублічний наказ стріляти. І може знову так само непублічно віддати 
аналогічний наказ, попри оголошення хиткого миру.
Другий. Незаконно (неконституційно) для Президента наказувати припинити 
вогонь, якщо це не зумовлено конкретними обставинами.
За час, поки тривав так званий «мир», окупована сепаратистами територія 
суттєво збільшилася. Президент в принципі уникає обговорення цієї теми.
Хотілося б почути стратегічну позицію Порошенка з цього приводу. Де та 
межа окупації сепаратистами території України, за якою мир вже не матиме 
сенсу? Відновлення підконтрольної сепаратистам території на момент 
початку АТО? Вся територія Донецької і Луганської областей? Чи, може, 
вся «Новоросія»? Або навіть вся Східна Україна – включно з Києвом? Чи 
взагалі уся Україна?
Ну справді, пане президенте? Ми будемо чіплятися за такий мир до якого 
розміру підконтрольної нам території?
Щоби пояснити наслідки, що випливають із другої рефлексивної фіксації, 
погляньмо, що відбувається зараз. В Донецькому аеропорту досі триває бій. 
Вочевидь, саме відповідно до наказу президента бійцям не надсилають ані 
підкріплення, ні їжі, ні боєприпасів. А якщо йдеться про перспективу, то всі 
ті хлопці, які там воюють, мають опинитися на лаві підсудних саме через 
невиконання цього наказу президента!
Тобто герої України за свою боротьбу з сепаратизмом та за відновлення 
територіальної цілісності мають сісти за ґрати. Це як – справедливо? Але 
саме так має бути за наказом президента.
Така ціна так званого «миру».
АТО
Передовсім, АТО – це не мир і не війна. Це українська хитрість. Тобто 
це такий вигаданий евфемізм, щоби й військові дії вести, і уникнути всіх 
неприємностей для українського правлячого класу, які несуть із собою 
війна або надзвичайний стан. Окрім того, АТО це також спосіб уникнення 
відповідальності для представників колишнього кривавого режиму, які в той 
чи інший спосіб відчули підтримку нинішнього президента у рамках першого 
та другого олігархічних консенсусів.
Цікаво, до речі, чи читали хоча б депутати, або й сам пан президент закон 
«Про боротьбу з тероризмом», прийнятий ще в червні 2014 року з останніми 
змінами від 12.08.2014-го?
Згідно з цим документом, «антитерористична операція – комплекс 
скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, 
запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, 
забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію 
наслідків терористичної діяльності».
Цей закон в принципі не дозволяє вести військові операції із застосуванням 
важкої зброї, яку використовують в АТО регулярно. Цей нормативний 
документ не дозволяє обстрілювати міста, а це стається постійно, хоча 
РНБОУ та президент уникають зайвих розмов щодо цього. Цей закон в 
принципі не дозволяє здійснювати хоч якусь мобілізацію.
Для тих депутатів, які не розуміли протягом 2014 року, за що вони 
голосують, під час внесення багаторазових змін до Закону «Про 
мобілізаційну підготовку та мобілізацію», хочеться нагадати. Конституція 
України дає вичерпний перелік ситуацій, коли можлива мобілізація: 1) 
військовий стан; 2) надзвичайний стан (включаючи надзвичайну екологічну 
ситуацію). Жодного «особливого періоду» (термін цього документа та 
Закону «Про оборону України»), який можна трактувати, як завгодно, 
Конституція не передбачає.
Скажу навіть більше: деякі особливо «просунуті» в правовому сенсі 
призовники говорять у військкоматах, що їх не мають права призвати, бо 
в нас немає ні військового, ні надзвичайного стану. І коли ситуація дійде 
до суду, у них є всі підстави виграти у процесі проти держави, керуючись 
однією лише Конституцією.
Отже, що таке АТО, згідно з Конституцією, ми досі не знаємо. Насправді 
АТО проводять у неконституційний спосіб. Ані президент, ані депутати 
парламенту не мають охоти вводити ситуацію у правове русло.
Війна
Дуже часто «яструбам» від «голубів» доводиться чути: «якщо ти такий 
войовничий, то бери автомат та йди воювати». Зверніть увагу, що йдеться 
не про легальний спосіб – піти у військкомат і записатися добровольцем. 
Тут про ту нашу невеселу і ганебну ситуацію, коли українці справді змушені 
боронити свою землю, «обходячи» державні інститути. Йдеться про 
створення громадянських батальйонів для війни на Сході України. Тобто це 
така собі напівлегальна партизанська війна.
По-перше, що означає «бери автомат»? Де його брати? Ви ніколи не 
задумувалися, де беруть зброю всі створені громадою батальйони? А 
ви поцікавтеся – відповіді вразять своєю несподіваністю. По-друге, як 
розуміти «іди воювати»? Це означає махновщину, анархізм і незаконність. 
Саме цей, здавалося б раціональний контраргумент виявляє увесь наш 
правовий нігілізм.
Визначення таких батальйонів – «добровольчі збройні формування, 
офіційно підпорядковані Міністерству оборони України, що виконують 
завдання із захисту територіальної цілісності України». Наскільки такі 
угруповання законні? Чи спитаймо радикальніше – чи такі батальйони більш 
законні, ніж сепаратистські збройні формування на Сході України?
Між «заєдинокраїнними» та сепаратистськими добровольчими збройними 
групами є дві суттєві відмінності: 1) перші офіційно підпорядковані 
Міністерству оборони України, другі офіційно цьому Міністерству не 
підпорядковані; 2) перші воюють за територіальну цілісність України, другі 
мають сепаратистські цілі – від’єднання частин України на користь Росії.
Водночас і ті, й інші є однаково незаконними(!!!) збройними формуваннями.
Знову ж таки президент і парламент заплющують на це очі.
Тож сьогодні маємо таку ситуацію. Президент і олігархи, з якими він дійшов 
згоди, живуть в «реальності миру». РНБОУ, уряд та ЗМІ продовжують 
перебувати в «реальності АТО». Більшість громадян України існують 
в «реальності війни».
Як ви вважаєте, чи довго Україна залишиться цілісною, якщо вона 
продовжуватиме жити в трьох різних реальностях? Єдина країна – це 
означає єдина реальність...
Сергій ДАЦЮК, blogs.pravda.com.ua
Джерело: http://hvylya.net



Создан 16 окт 2014