Путін програв у Мінську

 

Путін програв у Мінську

Газета по-львівськи



Що далі після Мінських переговорів? Нова ескалація конфлікту, санкції і знову перемир'я. І так далі, поки одна з країн не збанкрутує. І це буде не Україна, вважає Віталій Портников

Про це український журналіст і публіцист розповів в інтерв'ю польському виданню WPROST.

Як в Києві сприйняли звістку про підписання угоди в Мінську?

Без ентузіазму. Загальне враження, що угода погіршує нашу ситуацію. На настрої, які й без того похмурі, додатково впливає Москва за допомогою телевізійних виступів найманих пропагандистів. Вони кричать, що Україна капітулює перед Росією, віддає їй територію. Вони мають великий вплив на масову уяву. Ситуація в країні залишається дуже напруженою, люди не повністю вірять офіційним повідомленням.

А ви вірите в мир?

Звичайно. Хоча припинення вогню є лише тимчасовим і буде служити виключно для стабілізації лінії фронту, те, що було досягнуто в Мінську, вважаю доволі позитивним.

Чому?

Тому що найбільш важливим завданням, яке канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд вирішували у Мінську, було зрозуміти справжні наміри Путіна. Чи готовий він до великої війни; такої, що точилася б не лише в Україні? Відповідь: ні, він не готовий до цього. Путін повернувся із Мінська з порожніми руками, йому не вдалося досягнути будь-якої з його цілей.

Чого він очікував?

Насамперед, Путін бажає федералізації України. Донбас його не хвилює, це просто привід. Путін хоче знищення нашої країни. Він хоче, щоби прапор псевдореспубліки майорів над Києвом, й щоб в президентській резиденції був той, кого він особисто призначить. Такі умови можуть бути створені лише через федералізацію, на яку Україна не погодиться, або через тотальну війну, на яку Путін не піде. Він просто не може собі цього дозволити.

Яка різниця між підписаним в Мінську документом і тим, який розроблявся у вересні?

В основному нічого не змінили. Є незначні відмінності, такі, як довжина буферної зони. Все інше майже ідентичне. Підписуючи перший договір, Росія була змушена визнати цілісність всієї України і прийти до угоди з тим, що не вся територія Луганської та Донецької областей, a тільки дрібні й пошкоджені ділянки будуть мати особливий статус. Такі маленькі території не можуть отримати незалежність, вони повністю залежать від центральної влади. Це була перша поразка Путіна. Саме тому буквально через місяць він порушив один із ключових пунктів угоди. Тоді повинні були відбутися вибори на окупованих територіях. Згідно з українським законодавством, мали б обрати органи місцевого самоврядування. Але замість цього сепаратисти провели вибори «президентів» псевдореспублік. Я думаю, що таким чином вони хотіли створити засади для «державності» Донецька і Луганська, сподіваючись, що це допоможе їм у подальшій експансії.

Але вони не змогли, адже Київ дистанціювався від цих регіонів?

Це було дуже важливо. Виявилося, що сепаратистська держава без Києва не в змозі функціонувати, щоби забезпечити людям виплату пенсій та водопровідну воду. Коли стало ясно, що проект «Новоросія» просто не пройде, на українців знову почали падати снаряди. Крім того, спроби поширити окуповану територію також не вдаються. Вони не в змозі взяти навіть Маріуполь – єдине велике місто, яке потенційно може дати сенс існування цим «республікам». Таким чином, ми знову повертаємося до вихідної точки. Знову маємо переговори в Мінську та угоду, яку Путін навіть не підписав. Ми всі заздалегідь знаємо, що цей документ з самого початку мертвий. Путіна не цікавить мир. Мир стане для нього поразкою.

Під час цієї зустрічі жодного разу не прозвучали навіть назви самопроголошених республік.

Звичайно ж, представників ДНР і ЛНР не могли допустити за стіл переговорів із Меркель і Олландом! Я думаю, що з ними взагалі ніхто не говорив. Просто Путін сказав їм підписати угоду. Але той факт, що назви «республік» не згадані в документі, означає, що Путін відмовився від однієї з найбільш важливих своїх вимог – державності або навіть автономії цих регіонів.

Чому ж тоді він поїхав до Мінська?

Бо припертий до стіни. Економіка Росії перебуває у дуже поганому стані. Якби він не приїхав на запрошення Меркель й Олланда, нарвався б на наступнi, більш жорсткi обмеження. Переговорами виграє час, сподіваючись на тимчасове заспокоєння стосунків з Європою. Ситуація патова. Самого Донбасу Путіну не потребує. На даний момент це просто шматок випаленої землі зі жменькою психологічно змучених людей. Навіщо Путінові така територія? Росія не має ресурсів для відновлення Донбасу.

Але може примусити до цього Україну. Про це також йдеться в угоді.

Це нелегкий шлях. Здійснення більшості з вимог угоди, таких, як відновлення соціальних виплат на окупованих територіях, потребує повернення до українського правового простору. Таким чином, порядок має бути таким: спершу вибори, відповідно до законодавства України, а потому відновлення відносини між Донбасом і Києвом. І тут ми знову підходимо до стіни. Адже, в разі реалізації цього сценарію, Донбас знову опиняється в сфері економічного і політичного впливу України, а значить втрачає будь-яке значення для Росії.

І що тоді?

Ми наблизимося до гуманітарної катастрофи в Донбасі. Або прийде критичний момент, і Путін віддасть наказ знову почати війну. Тоді почнуться бої десь в околицях Слов’янська або Краматорська. Знову почнуть гинути люди. Проти Росії запровадять нові санкції. Як результат: буде підписано ще один мирний договір, якого, так само, як попередніх, не виконуватимуть. Зрозуміло, що цей механізм можуть повторити багато разів. Але кінцевим результатом цієї війни буде крах Путіна. Це приведе Росію до банкрутства. На жаль, такий сценарій буде коштувати багато життів, але я не бачу жодних інших варіантів, аби вирішити цей конфлікт. Таким чином, попри те, що кажуть аналітики, я вважаю, що угода в Мінську – не поразка України, а пастка для Путіна. На цей момент він не має козирів у рукаві.

Як ви думаєте, якщо буде порушено угоди в Мінську, Сполучені Штати почнуть постачання зброї для України?

Україна гостро потребує цієї зброї. Відсутність сучасного озброєння є головною причиною того, що ми не можемо виграти цю війну. Але зараз важко оцінити, чи справді США готові піти на такий крок. Однак, декларація Обами про те, що такі поставки ймовірні, – сильний аргумент для переговорів у Мінську.

Ви думаєте, що Путін боїться? Європа, мабуть, більше лякається ефекту від можливої відповіді Росії.

В разі поставки західної зброї в Україну Путін погрожує поширенням конфлікту на весь регіон. Лякає країни Балтії та Польщу. Але військовий потенціал Росії та НАТО не може зрівнятися. Війна з НАТО для росіян буде колективним самогубством, знищенням держави за власним бажанням. Тому я переконаний, що ні Путін, ні будь-хто з його оточення не допускає навіть такої думки. Кремль робить хорошу міну при поганій грі. Єдине, що може лякати Захід, є ядерна зброя. Якби її не було, ніхто з Путіним не провадив би жодних перемовин.

Ви кажете, що війна буде тривати протягом декількох років. Чи витримає її українська економіка?

На мій погляд, з допомогою Заходу – так. Українцям не буде легко, особливо тим, хто працює в державному секторі. Цього року ми маємо проводити економічні реформи, які можуть бути дуже серйозними. Це необхідно, але і вкрай небезпечно, враховуючи настрої населення і постійні спроби саботажу з боку Росії. Я думаю, що найважливіша роль Заходу – це допомогти Україні уникнути падіння. Ми можемо продовжувати політику дипломатичної гри з Путіним і самостійно стримувати його агресію, але не можемо впоратися без фінансової підтримки.

Джерело: http://durdom.in.ua



 

 

 



Создан 27 фев 2015