Маленькі заручники великої системи

 

Маленькі заручники великої системи

Газета по-львівськи



Психологи розповіли «Газеті…», чому для сучасних дітей школа – жорстоке середовище, а не місце, де минають «дні чудесні».

Неврози «помолодшали»

Кандидат психологічних наук Наталя Компанець багато років пропрацювала шкільним психологом, зараз дає приватні консультації (mir-detej.kiev.ua). Згідно з її спостереженнями, хоча шкільна реформа відбулася (або почалася) в Україні десять років тому, саме останнім часом зросла кількість дітей, не адаптованих до школи: до її вимог стосовно поведінки, до сприйняття шкільної програми. А ще взявши за моду ранній розвиток, ми домоглися того, що діти дорослішають значно пізніше, говорить Наталя Миколаївна.

– Школа із 6 років – найбільший злочин проти дитинства, – каже спеціаліст. – Тим паче, що кардинально нових програм для них ніхто не створював, щонайбільше – адаптували старі... Але ж у цьому віці діти і фізіологічно, і психологічно – ще не школярі. Багато з них іще бавитимуться у школі, за партою. Чимало сьогодні дітей, які не «тягнуть» програму з першого класу. Часто їх доводиться скеровувати спочатку до лікарів, потім до логопеда (порушення вимови, письмової мови) і одночасно проводити психологічну роботу. Останніми роками помолодшав шкільний невроз. Як не дивно, такий діагноз ставлять переважно не зірвиголовам, а тишкам. За зовнішніми ознаками розпізнати нервове захворювання важко: такі діти не завдають клопоту педагогам, а страждають тихо, «у собі». Але часто невроз у школяра можна запідозрити, якщо він… часто хворіє.

– Батьки бігають по лікарях, а причиною може бути шкільна дезадаптація, – розповідає Наталя Миколаївна.

 

 

Підліткам, як і раніше, ні з ким поговорити

Основними проблемами старшого шкільного віку Наталя Компанець називає хамство, ігрову залежність і те, що підлітки вимагають від батьків дорогі речі, а не одержуючи, починають красти. Принаймні саме з такими проблемами до психолога найчастіше звертаються батьки старшокласників. Але не втратили актуальності й вічні підліткові проблеми.

– Дорослим дітям просто потрібно поговорити з кимсь, розповісти, які вони, що за діти й дорослі оточують їх, – говорить Наталя Миколаївна. – Це «лікується» постійними задушевними розмовами з батьками. Головне, чого повинні навчитися батьки підлітків віком поза 10 років, – частіше радитися зі своєю підрослою дитиною й уміти змовчати, коли хочеться щось наказати. А взагалі, зауважено: як ми спілкуємося з дитиною в ранньому дитинстві, так вона потім спілкується з нами, досягнувши підліткового віку.

 

Діти йдуть у себе і страждають від кібербулінгу

Євген Тичковський – дитячий психолог, психотерапевт, психіатр – працює в консультативній поліклініці Інституту педіатрії, акушерства й гінекології (psiholog.com.ua). Його турбує те, що останнім часом все більше дітей з аутичною поведінкою (аутизм – важкий психічний розлад, крайня форма самоізоляції, виражається в униканні контактів із дійсністю. – Ред.).

– Практику дитячого психіатра я розпочав 25 років тому. За перші 20 років бачив тільки п’ятьох аутистів, а за останні п’ять років, працюючи в поліклініці, тільки з одного мікрорайону приводили по п’ять аутистів на рік. Зараз, працюючи в ПАГу, щотижня бачу по п’ять дітей з аутичною поведінкою. Що спричиняє аутизм, сказати важко. За моїми особистими спостереженнями, часто обоє батьків вживали марихуану. А сьогодні «травичку» курять усе більше й більше людей, 20-30-річні – це взагалі канабісне покоління. Є ще вакцинна гіпотеза виникнення аутизму. Адже у щепленнях як консервант використовують ртуть, а це отрута.

Протягом останніх років актуальною для дітей стала й така проблема, як кібербулінг (cyber-bullying), або дитячий кібертероризм, говорить Євген Тичковський. Кібербулінг – це розсилання або одержання погроз через інтернет (соціальні мережі, пошту). Одні підлітки, залишаючи на сторінці жертви знущальні послання, виплескують свою агресію, інші цілком реально страждають через віртуальні знущання і приниження. Але й для одних, і для інших кібербулінг – цілком реальна загроза психічному здоров’ю, вважають психологи.

– Узагалі, останніми роками особливо помітно, що діти все менш соціалізовані й більш комп’ютеризовані. Вони менше часу проводять з однолітками й іншими людьми, більше сидять за комп’ютерами і спілкуються «віртуально». Хоча я не можу сказати, що інтернет – це однозначно погано. Для тих, кому важко спілкуватися, це саме віддушина й порятунок.

 

Педагогів зарплатою не вилікуєш

На жаль, психологи і психіатри вважають однією з головних шкільних проблем… учителів. «Часто діти одержують психотравму від педагогів, – говорить Євген Тичковський. – Напевно, соціальні та матеріальні умови змушують учителів поводитися не завжди адекватно».

Наталія Компанець вважає, що найчастіше самі діти роблять учителів озлобленими.

– Усе частіше я зустрічаюся з педагогами, які, не одержуючи ні грошей, ні поваги, доходять до стану «психологічного вигоряння». Їм потрібна допомога, інакше потерпають діти. І, на жаль, збільшенням зарплати цієї проблеми не виправиш, – вважає Наталя Компанець. – Це в маленьких містах учитель – людина. Одержує гарну зарплату, шанована. А в нас першокласниця може сказати вчителеві: «Мені набридла ваша кофтина. Ви її вже втретє вдягаєте». І кого потім будемо лікувати від неврозу?

А от проблема матеріальної нерівності, на думку наших співрозмовників, сьогодні втратила актуальність.

– Існує великий вибір шкіл. І віддаючи дитину в «безкоштовні», «умовно платні» і «дуже платні» школи, батьки вже формують колектив довкола неї. Якщо це гімназія з трьома мовами, де потрібно доплатити на місяць за факультативи ще якусь суму з кількома нулями, то там не буде хронічно малозабезпечених дітей. Тому занадто великої різниці в межах одного класу не видно, – говорить Наталія Компанець.

Надія КУШНІРУК.  



Создан 27 фев 2015